Щось таке невловиме тримаю в долонях,
Обережно, хвилюючись - аби не впало,
Аби не встигло лишитись на скронях
Теплою кров'ю від змаху кинджалу.
Щось таке темне і світле, тверезо-п'яне,
Наче терпка насолода від перемоги.
Воно тисне і душить, із волоссям грає,
Воно моє перехрестя однієї дороги,
Минулого і майбутнього - теперішнього немає.
Краса - то ілюзія (як Карпа співає).
Щось таке знайшло мене, як цього не чекала,
Як жила в своїх снах, рожево-реальних.
Затягнуло у зашморг, пильність приспало,
Потім кинуло у прірву напризволяще.
Навіщо ця осінь втретє вернулась?
Для того, щоб вбити? Для того, щоб вбити.
Листям потовпталась, павутинням запнулась -
А що ж іще можна з мертвим тілом зробити?
Поховайте мене за плінтусом, хитрі амури.
І більше не прилітайте. Кінець туру.